| На русском языке | На украинском языке |
У каждого читателя с опытом есть собственная территория комфорта, сформированные со временем литературные предпочтения. Выход за пределы читательских вкусов не всегда приносит положительные впечатления, но порой необходим для того, чтобы яснее понять, почему определенные книги импонируют, а другие вызывают неприятие.
Прекрасным примером выхода за пределы комфорта может служить знакомство с произведениями в жанре антиутопии, ведь основная задача ее – предостережение или предупреждение чего-то, что так или иначе присутствует в сегодняшнем мире, однако не ещё дошло до своего катастрофического апофеоза.
Современная научная фантастика активно эксплуатирует жанр антиутопии. Различные варианты будущих ужасов и невзгод, ожидающих человечество – сценарии, популярные среди молодых писателей нашего времени. Среди польских авторов заметен в этом жанре Цезарий Збешховский.
«Всесожжение» (в оригинале «Holocaust F») – одна из самых известных фантастических книг последних лет, написаных на польском языке. На русском языке сборник вышел в 2019 году, включив заглавный роман и несколько рассказов из цикла «Рамма». Если кратко охарактеризовать атмосферу книги – это сочетание серости мрачного города, подсвеченного мертвенным неоном ночной рекламы «Обители зла» с безнадёжностью тёмного киберпанка. Читателя без предупреждения с головой погружают в мир грязи и крови, а вишенкой на торте выступает нецензурная брань, которую слышим от главного героя, страдающего копролалией. Атмосфера продиктована не только подходящей (анти)эстетикой, но и философской концептуальностью. Збешховский в конце романа постулирует тезис о том, что человек, его ум и цивилизация – словно раковая опухоль на теле Вселенной: чем больше развивается рацио, тем меньше становится божественной гармонии, которая растворяется в интеллектах отдельных личностей, а это приближает (F)инальный холокост, то есть конец света.
Сам мир романа представляет собой сплошной сюрреалистический кибернуар: понятия «жизнь» и «смерть» относительны и теряют свой антагонизм; размывается разница между традиционным «я» и постсингулярным «не-я», уверенным в своей аутентичной идентичности не может быть никто; биологическое и искусственное настолько переплелись, что разделить их уже невозможно. В этой картине, где нано является настоящей эпидемией, заражающей все вокруг, туннели Хокинга и гипотеза многомирия представляются чужеродными вставками, хотя на самом деле они составляют основу пессимистической концепции романа. Ведь именно раковая опухоль разума привела к столкновению параллельных миров, взаимопроникновение которых повлекло за собой медленную смерть сущего.
Основной конфликт в романе проходит между условно человеческим и бесчеловечным. Протагонист, проходящий несколько перевоплощений, противостоит нелюдям с испорченным программным обеспечением внутри головы – орде Саранчи. Читателю изображают сцены кровавых боев с полчищами киебервампиров, где по умолчанию за «добро» принимается сторона повествователя. Однако если взглянуть на ситуацию внимательнее, то увидим и другое противостояние, антагонизм старый, как мир.
Уже сегодня мы являемся свидетелями того, как информационные технологии влияют на общество, как новейшие средства коммуникации и технические новинки меняют жизнь людей. Выигравшие на рынке IT, программного обеспечения, медиа и связи диктуют повестку дня. Збешховский продолжает эту тенденцию в будущее. Здесь олигарх покоряет и деморализует профсоюзы, его частная армия при необходимости уничтожает целые кварталы, заваливая трупами вампиров специально вырытые для этого ямы. Абсурдистские апокалипсические картины сосуществуют с инвестициями, биржевыми спекуляциями и заботой о сверхприбылях. Не отстает от крупного бизнеса и государственный аппарат. В мире, летящем в адскую бездну, даже эпидемию суицидов государство использует для собственных интересов. Ситуация, описанная в рассказе «Монета», когда самоубийство является монопольной платной услугой в специализированном учреждении, выглядит почти правдоподобной, учитывая различие общечеловеческой и казённой морали, наметившееся нынче в некоторых странах.
На другой стороне социальной пирамиды видим безликую массу, которой скармливают модные обновления и вживленные гаджеты, которые то ли от мутации, то ли от сознательной манипуляции делают потребителя безвольным и зависимым. Обыватель влезает всё глубже в кредитную ловушку, чтобы не отстать в погоне за новинками от других. Конец таких историй известен – программа делает из потребителя, который уже не способен приносить никакой пользы в качестве покупателя, полного идиота. Стремление к единению в общей ментальной сети в несовершенном обществе приводит к печальным последствиям. Формируется масса ущербных особей с мутированным программным обеспечением в черепных коробках и группа избранных, подчёркивающих свою принадлежность к «настоящим» людям. В конце концов, история об элоях и морлоках получает новую интерпретацию в мире посткиберпанка.
Картина дегуманизации доходит до своего апогея – среди целого ряда персонажей мы не встретим ни одного, который в полной мере соответствовал бы спектру оттенков значения слова «человек». Холокост торжествует, ветер гуляет на месте того, что когда-то было человеческой сущностью и нравственностью.
Из этого мира ушел бог, его роль должен взять на себя человек, но для такого «человека», не способного на акт творения, эта ноша тяжела. Понятие «бог», кстати, автором употребляется не в переносном смысле. Збешховский поселяет собственного бога в каждый отдельный мир, а при столкновении миров чужой бог стремится перенастроить фундаментальные константы другого мира под себя, делая существование местной жизни и разума невозможным по определению. Метафизику-мистику романа дополняет плазмат – загадочное вещество, формирующее души. Как узнаем из рассказа «Другого не будет» весь плазмат исчез из мира Раммы в год Зеро, немногочисленные праведники (интеллектуально развитые личности и члены «просветленной» секты) умерли, а жить остались проклятые – большинство населения.
Збешховский ретранслирует библейские понятия и идеи в посткиберпанковской стилистике. Рассказ «Безлюдье», в котором раскрывается механизм трансформации человека-потребителя в вампира, апеллирует к Откровению Иоанна Богослова. Вампиры здесь в поистине библейском духе показаны как необходимое звено разрушения, которое было послано в мир «падших». В рассказе «Стакан лимфы» мы видим прозрачные аллюзии на христианские символы (например, растворенный в лимфе плазмат намекает на таинство причастия), однако все они помещены в десакрализованную тень былого мира. Бог – элемент материальной картины мира, теория вероятности – это промысел божий. Выход за пределы Солнечной системы является выходом из «деосферы», вне которой не действуют никакие богом установленные законы. Поэтому новый Ноев ковчег корабля колонистов, улетающий от проклятой Земли, преследуют странные эффекты, не поддающиеся никакому логическому объяснению. В отличие от библейской притчи в рассказе «Печаль парсеков» (не вошёл в состав русскоязычного сборника «Всесожжение») внутри ковчега видим совсем не праведников, призванных перезагрузить мир, а поражённых проклятием среднестатистических особей. Это и решает судьбу экспедиции.
«Всесожжение» – вещь, показательная как в философском, так и социальном смыслах. Как мировоззренческие идеи, так и картина будущего, описанная автором, ярко иллюстрирует фобии, упадничество и тревожные ожидания мира современности. В конце концов, даже довольно условный хэппи-энд не развеивает тьмы безграничного пессимизма. Идеалистическое мессианство посредством вымышленной автором «теофизики» показало, что не может обойтись без умножения лишних сущностей, даже если и выгонит их в параллельные миры. Сочленение христианской десакрализованной эсхатологии с посткиберпанковскими декорациями так или иначе присутствует во всех произведениях цикла. Философия упадка отдельному члену общества отводит роль пешки, которой манипулируют непостижимые высшие силы, как это описано в рассказе «Место на дороге». Либеральный техницизм расписался в неспособности к построению приемлемого образа социального будущего, или даже в сознательном отказе от него.
Остается надеяться, что изображенная Збешховским картина тотального отчаяния и безысходности не будет задавать тон в человечьих помыслах и чаяниях, а значит, не будет указателем в деле построения мира грядущего.
* * *
| На русском языке | На украинском языке |
У кожного читача з досвідом є власна територія комфорту, сформовані з часом літературні вподобання. Вихід за межі читацьких смаків не завжди приносить позитивні враження, але часом є необхідним для того, щоб ясніше зрозуміти чому певні книги імпонують, а інші викликають несприйняття.
Чудовим прикладом виходу за межу комфорту може слугувати знайомство з творами в жанрі антиутопії, адже основне завдання її – застереження чи попередження чогось, що так чи інакше присутнє у сьогоднішньому світі, проте не дійшло до свого катастрофічного апофеозу.
Сучасна наукова фантастика активно експлуатує жанр антиутопії. Різні варіанти майбутніх страхіть і негараздів, що чекають на людство – сценарії, що популярні серед молодих письменників нашого часу. Серед польських авторів помітний у цьому жанрі Цезарій Збєшховський.
«Голокост F» - одна з найвідоміших фантастичних книг останніх років, написана польською мовою. Українською мовою збірка вийшла в 2018 році, включивши в себе заголовний роман та кілька оповідань із циклу «Рамма». Якщо коротко охарактеризувати атмосферу книги – то це поєднання сірості похмурого міста, підсвіченого мертвотним неоном нічної реклами «Оселі зла» з безнадією темного кіберпанку. Читача без попередження з головою занурюють у світ бруду й крові, а вишенькою на торті виступає нецензурна лайка, яку чуємо від головного героя, що страждає на копролалію. Атмосфера продиктована не тільки відповідною (анти)естетикою, а й філософською концептуальністю. Збєшховський у кінці роману постулює тезу про те, що людина, її розум і цивілізація – ніби ракова пухлина на тілі Всесвіту: чим більше розвивається раціо, тим менше стає божественної гармонії, яка розчиняється в інтелектах окремих особистостей, а це наближає (F)інальний голокост, тобто кінець світу.
Сам світ роману являє собою суцільний сюрреалістичний кібернуар: поняття «життя» і «смерть» є відносними і втрачають свій антагонізм; розмивається різниця між традиційним «я» і постсингулярним «не-я», впевненим у своїй автентичній ідентичності не може бути ніхто; біологічне й штучне настільки переплелись, що розділити їх уже неможливо. У цій картині, де нано є справжньою епідемією, що заражає все навколо, тунелі Гокінга та гіпотеза багатосвіття видаються чужорідними вставками, та насправді вони складають основу песимістичної концепції роману. Адже саме ракова пухлина розуму призвела до зштовхування паралельних світів, взаємопроникнення яких спричинили повільну смерть сущого.
Основний конфлікт у романі проходить між умовно людським і нелюдським. Протагоніст, що проходить кілька перевтілень, протистоїть нелюдям із зіпсованим програмним забезпеченням у головах – орді Сарани. Читачеві не без успіху збувають сцени кривавих боїв із полчищами кіебервампірів, де за умовчуванням за «добро» приймається сторона оповідача. Проте, коли глянути на ситуацію уважніше, то побачимо й інше протистояння, антагонізм старий, як світ.
Уже сьогодні ми є свідками того, як інформаційні технології впливають на суспільство, як новітні засоби комунікації та технічні новинки міняють життя людей. Ті, хто виграє на ринку IT, програмного забезпечення, медіа та зв’язку диктують повістку дня. Збєшховський лише продовжив цю тенденцію в майбутнє. Тут олігарх підкоряє й деморалізує профспілки, його приватна армія за потреби знищує цілі квартали, завалюючи трупами вампірів спеціально вириті для цього ями. Абсурдистські апокаліптичні картини співіснують з інвестиціями, біржовими спекуляціями і турботою про надприбутки. Не відстає від великого бізнесу й державний апарат. У світі, що йде під три чорти, навіть епідемію суїцидів держава використовує задля власних інтересів. Ситуація, описана в оповіданні «Монета», коли самовбивство є монопольною платною послугою в спеціалізованій установі, виглядає майже правдоподібною з огляду на відмінність загальнолюдської та казенної моралі, що вже нині намітилася в деяких країнах.
На іншому боці соціальної піраміди бачимо безлику масу, якій згодовують модні оновлення та вживлені гаджети, що чи то від мутації, чи то від свідомої маніпуляції роблять споживача безвільним і залежним. Обиватель залазить дедалі глибше у кредитну пастку, щоб не відстати у погоні за новинками від інших. Кінець таких історій відомий – програма робить зі споживача, який уже не здатен приносити жодної користі як покупець, повного ідіота. Прагнення до єднання у спільній ментальній мережі у недосконалому суспільстві приводить до сумних наслідків. Маса ущербних особин з мутованим програмним забезпеченням у черепних коробках і група обраних, які підкреслюють свою належність до «справжніх» людей. Зрештою історія про елоїв і морлоків отримує нове життя у світі посткіберпанку.
Картина дегуманізації доходить до свого апогею – серед цілого ряду персонажів ми не зустрінемо жодного, який би в повному смислі цього слова відповідав усьому обширу відтінків слова «людина». Голокост торжествує, вітер гуляє на місці того, що колись було людським єством і мораллю.
З цього світу пішов бог, його роль має взяти на себе людина, але для такої «людини», не здатної на акт творіння, ця ноша заважка. Поняття «бог», до речі, автором вживається не у переносному значенні. Збєшховський поселяє власного бога в кожен окремий світ, а при зіткненні світів чужий бог прагне переналаштувати фундаментальні константи іншого світу під себе, роблячи існування місцевого життя і розуму неможливим за визначенням. Метафізику-містику роману доповнює плазмат – загадкова речовина, що формує душі. Як дізнаємося з оповідання «Іншого не буде» весь плазмат щез зі світу Рамми у рік Зеро, нечисленні праведники (інтелектуально розвинені особистості та члені «просвітленої» секти) водночас померли, а жити залишилися прокляті – більшість населення.
Збєшховський ретранслює біблійні поняття й ідеї у посткіберпанківській стилістиці. Оповідання «Безлюддя», у якому розкривається механізм трансформації людини-споживача у вампіра, апелює до Одкровення Івана Богослова. Вампіри тут у цілком біблійному дусі показані як необхідна ланка руйнування, яку було послано у світ «занепалих». В оповіданні «Склянка лімфи» бачимо прозорі алюзії на християнські символи (наприклад, розчинений у лімфі плазмат натякає на таїнство причастя), проте всі вони поміщені у світ, з якого пішов бог. Бог - елемент матеріальної картини світу, теорія ймовірності – це промисел божий. Вихід за межі Сонячної системи є виходом із «деосфери», поза якою не діють ніякі богом встановлені закони. Тому новий Ноїв ковчег корабля колоністів, що летить геть від проклятої Землі, переслідують дивні ефекти, що не піддаються ніякому логічному поясненню. На відміну від біблійної притчі в оповіданні «Сумні парсеки» у ковчегу бачимо зовсім не праведників, покликаних перезаснувати світ, а уражених прокляттям середньостатистичних особин. Це й вирішує долю експедиції.
«Голокост F» - річ показова як у філософському, так і соціальному сенсах. Як світоглядні ідеї, так і картина майбутнього, описана автором, яскраво ілюструє фобії, зневіру та тривожні очікування світу сучасності. Зрештою, навіть доволі умовний хеппі-енд не розвіює темряви безмежного песимізму. Ідеалістичне месіанство у вигляді вигаданої автором «теофізики» показало, що не може обійтись без множення зайвих сутностей, навіть якщо і вигонить їх у паралельні світи. Християнська десакралізована есхатологія, сполучена з посткіберпанківськими декораціями – авторський новотвір, який так чи інакше присутній у всіх творах циклу. Філософія занепаду окремому члену суспільства відвела роль пішака, яким маніпулюють незбагненні вищі сили, як це описано в оповіданні «Місце на дорозі». Ліберальний техніцизм розписався чи то у нездатності до побудови прийнятного соціального майбутнього, чи то у свідомій відмові від нього.
Залишається сподіватись, що змальована Збєшховським картина тотальної зневіри не задаватиме тон у помислах і сподіваннях, а відтак не буде дороговказом у справі побудови світу майбутнього.